FC Dnipro

просмотров: 5843 коментариев: 22 

Він опинився в Україні 7 років тому. За одного з лідерів португальської Браги Дніпро виклав мільйон євро — доволі скромну суму, враховуючи тодішні можливості лідерів УПЛ. Матеус швидко закріпився в основному складі дніпрян і упродовж кількох сезонів наколотив понад п'ять десятків голів. У фіналі Ліги Європи-2015 саме бразилець віддав результативний пас на Ніколу Калініча, який забив один із двох м'ячів Дніпра у ворота Севільї… Прекрасна епоха, яка блискавично обірвалася.

Останні два роки Матеус провів у маловідомому китайському клубі Шицзячжуан Евер Брайт. Тут 35-річний вінгер також забиває багато і зі смаком. Періодично повертається в Україну — на батьківщину своєї дружини Юлії.

— Як і чому ви перейшли з Браги у Дніпро?
— На той момент я мав п'ять пропозицій. Найбільше сподобався варіант із Дніпром, тому що у нього були кращі умови: і фінансові, і для мене особисто, і для сім'ї. Інші пропозиції? Вони також були непоганими, але все ж Дніпро — поза конкуренцією. У чемпіонаті України виступали багато бразильців, які мені подобалися. Наприклад, Вілліан.

— Якими були ваші перші враження про Україну?
— Відразу захотів поїхати звідси (Усміхається). Було дуже холодно. Потім, щоправда, звик.

— Дніпро тоді очолював Хуанде Рамос. Що запам'яталося від роботи з ним?
— Приємно було отримати пропозицію від клубу, де працює тренер Хуанде Рамос, який очолював такі великі клуби в Іспанії. Напевно, уся Європа хоче грати під керівництвом відомого тренера. Дуже хороший коуч — це один із найважливіших показників.

— Коли Рамос пішов у відставку, він пояснив команді своє рішення?
— У клубі вже почалися заборгованості зарплати. Рамос цього не казав, але причини його відставки читалися.

— Можете порівняти Рамоса із Маркевичем?
— Маркевич був ближчим до команди, він більше спілкується з колективом. Гравці вважають, що Богданович — хороший тренер. По суті, його серце було з Металістом. Але, попри це, тренер дуже добре проявив себе й у Дніпрі.

— Хто був вашим основним конкурентом у Дніпрі?
— У той час конкурентів вистачало. Основним із них був Коноплянка. Ми постійно змінювалися позиціями, могли грати як на одному фланзі, так і на іншому. На кожну наступну гру виходив той, хто демонстрував кращу форму під час тренувань.

— Перша думка, коли запитують про Дніпро?
— Чому так все закінчилось…

— Були часи, коли дербі Дніпра з Металістом мало навіть запекліший градус, ніж матчі між Динамо і Шахтарем.
— То були фантастичні моменти! Увесь тиждень ми готувалися до цього двобою. Навіть місяць! Нерви, адреналін. Кожен футболіст хотів грати. Дуже шкода, що це закінчилося.

— Ось у тому сезоні, коли Дніпро вилетів із Ліги чемпіонів, чи закрадалася думка, що сезон вже не врятувати?
— Ні, не було таких думок. Ми вилетіли не через те, що грали погано. Я тоді мав проблеми зі спиною. Нам просто не пощастило. Ніхто, жодні інші гравці команди навіть думки такої не допускали, що єврокубки для нас закінчилися.

— Опишіть всі ті емоції, коли ви крок за кроком прямували до фіналу Ліги Європи.
— Як я вже казав, почалися заборгованості зарплати. Але коли стартував етап плей-офф, ми зібралися всією командою і домовилися битись за честь клубу.

— Фінал у Варшаві проти Севільї. Що пригадуєте?
— Коли ми приїхали туди, подумалося: ось він — фінал, ми зробили це, ми змогли. Відчувалося величезне бажання перемогти. Можливо, це був найкращий фінал Ліги Європи. Шкода, що не вдалося здобути позитивний результат. Навіть до сьогодні я відчуваю наслідки своєї травми носа, отриманої в тому матчі. Проте найбільше болить той факт, що ми не зуміли перемогти.

— Можливо, Дніпро зіграв би краще, якби з фінансами все було гаразд?
— Ні, команда грала на максимумі — з грошима чи без них. Навіть в останньому матчі чемпіонату ми боролися до останнього. Багато гравців отримали травми у тому поєдинку. Грали не за гроші, а за свій авторитет.

— Чи були ті, хто не зумів знайти внутрішню мотивацію?
— Таких вистачало. Я, Ротань, Зозуля, Коноплянка, Селезньов із кожним спілкувалися і доводили, що потрібно грати.

— Які розмови були після фіналу?
— Пригадую, як після останнього поєдинку у чемпіонаті директор запросив нас на розмову і розповів про те, яка ситуація в клубі. Нам запропонували продовжити контракти і розділити заборгованість на два роки — вона виплачувалася б поступово. Багато хто погодився, але до сьогодні ніхто нічого не отримав. Більшість скривджених просто забули про це, як я, наприклад. Я — один із небагатьох, хто не подавав на клуб до суду. Можливо, є ще хтось такий. Було багато розмов, але… Все закінчилося.

— Скільки вам заборгували?
— Багато.

— Чому відбувся розвал клубу? Як думаєте?
— У країні виникла така ситуація, що багато хто прагнув піти з команди. Мені телефонували в Україну із Бразилії. Казали, щоб у будь-який момент збирав валізи, що мені допоможуть. Усі боялися. Розповідали, що Коломойський витратив дуже великі суми, аби захистити місто. Мовляв, грошей на клуб просто не залишилось. Команда почала розвалюватися.

— У 2014 році Дніпро мав чималі шанси на чемпіонство…
— Одна з основних перешкод — це, звичайно ж, арбітраж. А деякі команди отримували гроші від наших конкурентів, щоб відбирати у нас очки. Багато факторів було.

— Упродовж всього періоду в Дніпрі у вас виникали думки щодо переходу в інший клуб?
— Було багато пропозицій, але клуб не хотів мене продавати. Пам’ятаю, навіть надійшла пропозиція на вдвічі більшу суму, ніж та, за яку мене придбав Дніпро. Але керівництво клубу таки відхилило її.

— Про які клуби йде мова?
— Із Туреччини, Греції. Навіть з України були претенденти на мене.

— Шахтар і Динамо?
— З Металіста надходило запрошення. Була пропозиція від Луческу, коли він очолював Шахтар. А от Динамо не проявило свого інтересу.

— Чи намагалися вас вмовити, щоб ви залишились у Дніпрі?
— Було таке. Коли почалася війна. Мав на руках пропозиції з Китаю і Греції. У Дніпрі мене переконували в тому, що все стабілізується, що все буде нормально.

— А українське громадянство пропонували?
— Пропонували, але це ні до чого не привело.

— Чому?
— Не склалося.

— Сума вашого найбільшого бонусу у Дніпрі?
— Багато було бонусів, але їх досі ніхто не отримав (Усміхається).

— Як у Дніпрі було з дисципліною? Хтось порушував?
— Були ті, що порушували, і втрачали до 75 відсотків зарплати.

— Наприклад, через що?
— Приїжджали пізніше на тренування. Навіть бувало, що зовсім забували приїхати.

— Як часто ви розмовляли з Коломойським?
— Дотепер із ним незнайомий.

— Тобто він не приходив на матчі, у роздягальню? Навіть після фіналу Ліги Європи?
— Я поїхав до лікарні.

— Що ви можете сказати про цю людину?
— Він розуміє, чому довів до ситуації, при якій клуб розвалився.

— Кому ви більше симпатизували — Шахтарю чи Динамо?
— Якби у мене запитали, де я хочу грати, я б відповів — у Динамо.

— Чому?
— Через синій колір (Усміхається).

— Як виник варіант із Китаєм?
— Я перебував у Бразилії, коли з'явилася пропозиція від ПАОКа. Поїхав до Греції, пройшов перегляд. У момент підписання контракту із ПАОКом мені надійшло запрошення з Китаю. Тож ми домовилися із президентом грецького клубу, що я поїду у Піднебесну, а якщо там щось не зростеться, можу повернутися.

— Так просто відпустили?
— Президент ПАОКа розмовляє російською, він усе зрозумів — зрозумів ситуацію. Він усвідомлював, що ми тут упродовж року не отримували гроші, і що це таке — необхідність фінансових тилів.

— З якими труднощами зіткнулися у Китаї? Інший менталітет, інша країна, у порівнянні з Україною — небо і земля.
— В Україні простіше. Було важко їхати звідси, тому що мені подобається ваша країна. Тут — мої друзі. А там — їжа зовсім інша, люди зовсім інші. Зараз, щоправда, вже призвичаївся. Мені подобається Китай, мені подобається їхня кухня, мені подобаються люди. Дві країни, які мене прийняли прекрасно. Єдине — у Китаї небагато друзів. Вони здебільшого в Україні.

— Чи сильні китайці у футболі?
— Коли я тільки приїхав у Китай, то не вважав так. Але зігравши перший матч, я зрозумів, що тут — дуже швидкий футбол, багато зіткнень. Щороку китайська ліга — все краща.

— Головна відмінність між українським і китайським футболом?
— Український футбол — більш технічний. Китайський — швидший.

— З якими цікавими або незрозумілими законами ви зіткнулися в Китаї?
— Там є певний поділ на іноземців і неіноземців. Легіонерам більше підказують: що можна робити, чого не можна. Вони дуже дисципліновані.

— Чи правда, що в китайському торговому центрі є камери схову для чоловіків?
— Не знаю.

— З чим ще ви зіткнулися?
— Та багато там цікавого. Це потрібно бачити.

— Чи велика різниця у зарплатах між Україною та Китаєм?
— Приблизно однаково.

— І у футболі також?
— У Китаї більша зарплата, звичайно.

— Де звикли проводити вільний час?
— У вільний час я їжджу до Бразилії та України. Це країни, які мені найбільше подобаються.

— Чи стежите зараз за українським футболом?
— Так. Часто переглядаю трансляції матчів.

— Коли закінчується ваш контракт із китайським клубом?
— Ще один рік залишився.

— Плануєте продовжувати?
— А хто цього не хоче? Хіба що завтра отримаю запрошення у Динамо або Шахтар (Сміється).

— До скількох років плануєте грати?
— Хотілося б до 40.

— Чим ще займаєтеся крім футболу?
— Розвиваю власний бізнес. Зубна паста, гребінці, свій бренд. Дружина відкриває магазин одягу. Намагаємося розширитись якомога більше.

— В Україні такий стан справ, що існує великий ризик для бізнесу…
— Не тільки в Україні, а й в усьому світі.

— Як часто буваєте в Україні?
— 3-4 рази на рік.

— Коли їхали в Україну цього разу, знали, що введено воєнний стан?
— Навіть мій брат із Бразилії мені про це казав, усі мої друзі. Тільки й розмов, що про воєнний стан.

football24.ua

Кравченко: Если бы Коломойский «гавкнул» на судей, Днепр вошел бы в историю

Валяев: При Маркевиче я за семь лет не набегал столько, сколько за один год в Днепре