FC Dnipro

просмотров: 4780 коментариев: 18 

У минулому сезоні Ігор Когут виступав в елітному дивізіоні за ФК Дніпро, але під час літнього міжсезоння відправився разом з багатьма партнерами по команді писати історію новоствореного СК Дніпро-1. Зараз команда хавбека лідирує в групі Б Другої ліги, але найголовніше — за крок до виходу у півфінал Кубка України. Для цього потрібно в середу всього лише обіграти сусідів по дивізіону — ФК Львів, який представляє північно-західну групу.

UA-Футбол поспілкувався з Ігорем, поговоривши про перехід з УПЛ у Другу лігу і майбутній поєдинок на Кубок.

— Як влітку вибирали собі клуб для продовження кар’єри? Чи були варіанти крім Дніпро-1?
— Ви маєте рацію, насправді, мені довелося задуматися над тим, де продовжувати свою кар’єру. Надійшло кілька пропозицій від команд Прем’єр-ліги, але справа в тому, що ті клуби, які виявляли інтерес до мене, досить серйозно укомплектовані гравцями, які виступають на моїй позиції. Звичайно, я не боюся конкуренції, але на даному етапі моя кар’єра розвивається таким чином, що я хочу грати, а не сидіти на лавці або в глибокому резерві. Також було кілька варіантів з Першої ліги. Однак, поговоривши з Дмитром Станіславовичем (Михайленко), я прийняв рішення перейти в СК Дніпро-1 і допомогти новій команді підніматися вгору. Багато хлопців тут залишилося, з якими ми грали раніше. Знову ж таки, повторюся, ключове те, що мене покликав головний тренер. Зараз у мене постійна ігрова практика, все інше обов’язково прийде, команда молода, але дуже перспективна. Все робиться для того, щоб ми якомога швидше піднімалися вгору. Так що, поки я зробив той вибір, який зробив і зовсім ні про що не шкодую.

— Який головний висновок з Другої ліги зробили для себе?
— Якщо чесно, очікування були зовсім інші! Думав, що буде легше, хоча, нас всіх попереджали, що легкої прогулянки не буде. Багато різних моментів. Найчастіше якість полів залишає, м’яко кажучи, бажати кращого, а для того футболу, який прищеплює наш тренерський штаб — це важливо. Ми хочемо грати в футбол, але як грати на полях, які тільки називаються полями? Є, звичайно, винятки, але хотілося б, щоб умови були кращими. Складно грати, коли практично всі команди стоять у власному штрафному майданчику. Бувають ігри, коли перед тобою не один автобус, а цілий автобусний парк. Ось в такий футбол грати хочеться найменше. Звичайно, є свої плюси, особливо для нас, молодих: поштовхатися з мужиками — це, повірте, такий досвід, який потім обов’язково зіграє свою роль. Зараз у нас є час і можливість вирішувати багато завдань одночасно: і зігратися, і досвіду набратися, і себе перевірити на морально-вольові. Особисто для мене зараз цікавий період, якщо чесно.

— Ви в минулому сезоні виступали в Прем’єр-лізі за ФК Дніпро, в цьому — у Другій. Не шкода, що втрачаєте рік свого зростання на трясовину українського футболу?
— Є, звичайно, такий момент, але, напевно, так воно повинно було трапитися. Повторюся, це був мій вибір, і на даному етапі життя показує, що він абсолютно правильний. Подивіться на чемпіонат. Звичайно, в Першій, і тим більше в Прем’єр-лізі, рівень команд вище, але в цілому, футбол у нас провалився капітально, так що іноді, може, краще зробити крок назад, а потім — два вперед. Але в сильній команді, а я не сумніваюся, що у нас буде серйозний колектив. Рік можна і потерпіти.

— Ви зараз живете на одній базі з гравцями ФК Дніпро. Чи спілкуєтеся?
— Так, ми також тренуємося в Придніпровську, звичайно, спілкуємося адже і в ФК, і в СК більшість хлопців ще з академії, можна сказати, з пелюшок дружать. На базі багато полей, але за часом занять ми розлучені, хоча іноді один за одним підглядаємо. Конкуренція, повірте, дуже серйозна. Ви бачили дербі ?
! Рубка, а не гра! На полі ми тепер суперники, а в звичайному житті дуже багато хлопців друзі не розлий вода.

— Які відчуття були, коли грали проти колишнього клубу?
— Про ту ситуацію, яка склалася в Дніпрі, я говорити не хочу — це все дуже особисте. Хотілося б, щоб все налагодилося, але навряд чи це вже можливо. А якщо ви маєте на увазі футбольні — азарт і настрій неймовірні і у мене, і у всіх хлопців! Мені здається, ми грали краще, але, як то кажуть, рахунок на табло, це — футбол. Програвати ніхто не любить, але я потім привітав хлопців, вони дійсно чудово провели той матч, десь пощастило. Так буває.

— Юрій Береза часто спілкується з командою?
— Практично перед і після кожного матчу. Якщо я не помиляюся, Миколайович прогуляв одну, ну максимум дві гри, а так, весь час перед грою зайде до роздягальні скаже кілька слів, потім — після матчу обов’язково забіжить. На базі іноді буває, відчувається його увага.

— На чому Юрій Миколайович в розмовах з командою найчастіше акцентує увагу?
— Ну, кому де і як грати точно не каже. Він більше якось по-батьківськи поводиться, жартує багато, підбадьорює перед виходом на поле. Після матчу завжди дякує за гру, навіть якщо зіграли не дуже добре або програли. Видно, коли він засмучений, але все одно намагається підбадьорити. Суворим ми президента поки не бачили.

— Завдання перед командою — просто вийти в Першу лігу?
— Що значить просто? Ми повинні вийти до першої ліги вже боєздатним колективом. Я не думаю, що у нас всі будуть в захваті від того, що ми просто вийдемо в перший дивізіон. Ми хочемо рости і для цього у нас все є, так що за Першою лігою буде і Прем’єр ліга. Завдання нам ставлять поступово, і ми будемо робити все можливе, щоб їх виконати. У нас на порядку денному Львів і матч на Кубок — це наша головна задача на сьогодні: вийти в півфінал.

— Чим запам’яталася гра проти Чорноморця в минулому раунді, коли вам вдалося вибити одеситів в серії пенальті?
— Перше — це, звичайно ж, що ми перевірили себе на рівні з командою Прем’єр-ліги. У Дніпрі всі чекали цей матч, переживали, звичайно, сильно, але паніки в команді точно не було, ну ось абсолютно. Ми знали, що вміємо грати у футбол, тут справа більше в досвіді могла бути. Знову ж, спокій тренерів передався, напевно. Нас не накручували по-особливому — пояснювали, що й до чого, просто більше звичайного, як здалося, приділяли час деталям і багато у нас потім на поле виходило. Класна гра була! Пацани навіть під час пенальті більше чудили в центрі поля. Крава (Сергій Кравченко) жартував, бігав. Люлька до м’яча йшов, а Сірий сказав Приготувалися радіти. Валера (Юрчук) здорово відпрацював (голкіпер відбив останній 11-метровий у серії) і всі побігли! Так що, запам’ятається нам цей матч надовго!

— Ви були замінені після основного часу, сильно нервували під час овертайму і серії пенальті?
— Ну у мене, зізнатися, пульс стрибав напевно від 90 до 180-ти. Звичайно, хвилювався, дуже хотілося пройти далі. Адреналін зашкалював капітально. Серія ударів затягувалася, а це особливі нерви. Кожен удар може виявитися останнім — не хотілося зупинятися на Одесі. Тим більше, і в основний час, у нас були шанси все вирішити.

— Уже вивчали ФК Львів?
— Так, ми щільно підступили до вивчення суперника. Перше враження, як і більшість колективів у Другій лізі, міцна, бійцівський команда, особливо на своєму полі. Ми тільки почали вникати в деталі. Точно знаю: нас там зустрінуть не з відкритими руками — буде дуже не просто.

— Обіцяли якісь підвищені преміальні за вихід в півфінал Кубка?
— Почнемо з того, що найголовніші преміальні в першу чергу для нас — це і буде вихід в півфінал, а якщо керівництво клубу прийме якесь рішення після виконання завдання, я думаю, ніхто не відмовиться. Команда другої ліги в півфіналі Кубка — погодьтеся, звучить дуже непогано. Ми повинні виходити і грати в футбол на результат, а все інше це вже не від нас залежить.

ua-football.com

Супряга: Дали пас, я втік і забив

Юрчук: Якщо зіграємо у свою гру, то переможемо у Львові