Валентин Кожокару: По своєму рівню Дніпро-1 боровся би за чемпіонство
— Валентине, улітку ви перейшли з «Вііторул Констанца», який зараз є «Фарулом», у «Дніпро-1», що виступає в УПЛ. Як відбувся цей перехід?
— З моїм тепер вже колишнім клубом зв’язалися з «Дніпра-1» офіційним листом електронною поштою. Я теж його бачив. Після цього почалися перемовини, які тривали два-три тижні.
— «Дніпро-1» вже давно вами цікавився?
— Наскільки я знаю вони слідкували за мною близько пів року, після чого і вирішили дати запит у «Вііторул».
— Чи були інші пропозиції продовжити кар’єру?
— Так, був ще варіант з Сьогунди, з «Понферрадини», де грають два румунських футболісти Александру Пашкану і Паул Антон.
— Чому саме ви обрали «Дніпро-1»?
— Перша пропозиція була з Іспанії, але виникли деякі труднощі у перемовинах. Після цього, десь за два тижні, вже приїхали представники дніпровського клубу. Далі я зателефонував Александру Владу, який колись протягом трьох ровів виступав за ФК «Дніпро», і з яким я грав разом у «Волунтарі». Він мені і розповів все, що мені потрібно було знати про новий клуб. Я був у захваті, адже розумів, що це найкраща можливість для мене досягти єврокубків.
— У минулому вас віддавали в оренди у «Фрозіноне», «Кротоне» і «Аполлон», але ви за ці клуби так і не провели жодного матчу. Зараз ви є основним голкіпером «Дніпра-1». Що змінилося з тієї пори?
— Це дуже просто. Коли я вперше залишив Румунію, то був ще дуже молодим і не підготовленим. Змінювати рідну країну на чужину у цьому юному віці дуже складно. Адаптація теж проходила дуже важко, тим більше, що в італійські Серії А дуже сильний чемпіонат, а у мене не так багато було досвіду у сильнішій румунській лізі, де я не був постійно основним в ФКСБ. Через відсутність ігрового досвіду я не міг на рівних боротися з колегами за єдине місце на полі для голкіпера.
— І що змінилося у цій ситуації?
— Справа не тільки у фізичній готовності. Голкіперу потрібна послідовність і в іграх, і на тренуваннях, а у мене тоді її не було. В період між 17 і 20 роками, перед тим, як я залишив Румунію, я грав дуже мало. За три сезони я провів близько 15 матчів, а це замало для молодого футболіста.
— ФК «Дніпро» був у фіналі Ліги Європи у 2015 році, а у 2019-му команда збанкротувала (саме так поставлене запитання у румунському виданні – прим. сайту СК «Дніпро-1»). Команда, в якій ви зараз виступаєте заснована у 2017 році. Чи є зв’язок між клубами, окрім того, що вони з одного міста?
— Документально це різні команди. Клуби об’єднує одна тренувальна база. Крім того, зі старого клубу до нового перейшли деякі гравці, тренерський штаб і персонал.
— Чи підтримують команду вболівальники?
— В середньому на матчі приходять по три — чотири тисячі глядачів. Ситуація у чомусь схожа на те, що відбувається з ФКСБ. Люди не приходять, тому що команда нова, вона не є правонаступницею традиційної команди. Тому і вболівальників поки що не так багато на трибунах.
— Чи створили прихильники ФК «Дніпро» власну команду?
— Наскільки я знаю ще донедавна вона виступала у третьому дивізіоні. Хоча я не впевнений.
— На цей час після 18 турів «Дніпро-1» займає 3 місце, поступаючись тільки «Шахтарю» і «Динамо». Яка у команди ціль на сезон?
— Наша мета незмінна – місце у єврокубках, а підсумкова третя сходинка точно дасть нам місце у груповому раунді Ліги Конференцій.
— «Дніпро-1» вийшов і у чвертьфінал Кубка України.
— Кубок — це не ціль, а бонус. Ми продовжуємо у ньому виступати, а другий матч у цьому році буде саме кубковий і ми прагнемо у ньому перемогти.
— Для порівняння, чим відрізняється Ліга 1 від УПЛ?
— Велика різниця у підготовці гравців – тренуванні і усіх передматчевих речах. В Україні гравці значно краще підготовлені фізично і тактично. Зараз різниця між «Шахтарем» з «Динамо» і іншими клубами, включаючи нас і «Зорю» досить велика. Тут я маю на увазі індивідуальні якості гравців. Чемпіонат України дуже сильний, футболісти фізично багато рухаються, матчі дуже важкі і грати з будь-якою командою непросто.
— Якщо не брати двох лідерів, то на якому б рівні в Україні був би лідер чемпіонату Румунії ЧФР Клуж?
— Це приблизний рівень «Дніпра-1», який би в Румунії боровся за чемпіонство. Особливої різниці між нашою грою та грою тих же «Шахтаря» і «Динамо» немає. Але тут має значення і індивідуальна якість футболістів, і загальний бюджет клубів. У лідерів українського футболу бюджети більше 50 мільйонів євро. Ви самі бачили, що вони роблять трансфери в Англію по 20 мільйонів за одного гравця.
— А загалом у футболі між Україною і Румунією є велика різниця?
— Українці більш західні. У них краще менталітет, і вони значно серйозніше. Це можна спостерігати у першу чергу у молоді. Тут краще підготовлені юніори, коли вони приходять до основної команди – вони краще працюють, після чого вистрілюють. За румунським досвідом можу сказати, що юніори не дуже зацікавлені у швидкому переході до дорослої команди. А тут, якщо ви опиняєтесь у першій команді, то повинні віддати все, що ви можете. І у фізичному сенсі є велика різниця. Якщо ви порівняєте 17-річного українського футболіста і 17-річного румуна, ви не повірите, що вони одного віку. У нашій основній команді є два юніори, але вони грають тільки за дорослу команду. На них сильно розраховують, вони мають високу вартість, тому їх постійно тримають з основною, а за команду U-19 вони і не грають.
— Як ми бачимо у новинах або читаємо у пресі, загально-політичні обставини в Україні не зовсім райдужна. Чи впливає це на футбол і як ви себе там почуваєте?
— Я можу сказати вам про це єдине: я по життю про це не маю ніякого поняття. Ніхто не каже про можливу війну. Все як і раніше – немає ніякої паніки. Все це тому, що українцям і безпосередньо мешканцям Дніпра ця ситуація дуже знайома, адже вони з нею вже 8 років, тому для мене в цьому немає нічого дивного.
— В Румунії власники клубів часто змінюють тренерів. Як з цим в Україні?
— Ви повинні знати, що є велика різниця в організації, принаймні між «Дніпром-1» і тим, що я бачив у румунських клубах. Тут все дуже добре організовано, гарно структуроване і всі знають, що робити. У нашого головного тренера є кілька помічників, і кожен з них виконує свою роботу. Вони досить суворі. Загалом клуб дуже добре структурований, від президента до людей, що цілодобово готують нам тренувальні поля на базі. Вони слідкують за полями до тренування, після тренування, і навіть коли у нас два тренування у день. У нас на кухні 5-6 поварів, які готовлять нам їжу до тренування і по її завершенні. В Румунії такого не побачиш.
— А які умови тренувань?
— Мені пощастило із тренерами. Я ніколи не зустрічав такого добре навченого персоналу. У кожного фахівця є певне завдання. В Румунії у головного тренера більше завдань, ніж тут. У «Дніпрі-1» головний тренер займається тактичними питаннями, менталітетом команди, інший тренер займається фіксованими фазами в роботі, інший тренер виключно фізичною підготовкою, і усі вони дуже добре взаємодіють. Всі знають, що вони повинні робити, і це все добре видно на полі. Плюс дуже хороші тренувальні поля, а сама тренувальна база дуже добре побудована.
— Які українці вболівальники?
— По моїм відчуттям вони досить тепло ставляться до футболістів. Я не розумію мови, але підтримка у трибун досить тепла. Вболівальники аплодують нам після кожного матчу. Я також бачив позитивні відгуки про свою гру в інтернеті, що додає мені більшої впевненості, як гравцю. Це не так, як у нашій країні, де ти раз помилився, і тебе вже всі облаяли, і не тільки тебе, а і всю твою родину.
— Якою мовою спілкуєтесь у команді?
— Англійська широко не використовується. Говорять російською. З другого тижня я почав брати уроки, а за 5 місяців вже почав розуміти. Розмовляти важкувато. Спочатку вивчаю слова, потім їх слухаю – це все період акомодації. Відверто кажучи, коли я тільки прийшов у «Дніпро-1», то у мене не було ніякої надії на те, що я буду щось розуміти, але тепер я дуже радий, що розумію те, що говорять в команді.
— Еді Йорданеску було призначено головним тренером національної збірної Румунії. Ви грали за збірну на юнацькому рівні, але не за старших. У той же час ви зараз у сильному чемпіонаті з командою, яка претендує на єврокубки. Чіпріан Тетерушану завершив кар’єру, Флорін Ніце отримав травму, і ви лишаєтесь одним з найдосвідченіших румунських голкіперів. Як вважаєте, головний тренер збірної буде стежити за вами?
— Хочу побажати Еді Йорданеску всіляких успіхів. Збірна для мене дуже важлива, але потрапити туди і досягти результату дуже непросто. Звісно, якщо у мене будуть хороші показники, постійна практика, то я переконаний, що отримаю запрошення. Я молодий гравець для цієї позиції, тому не розумію, чому мене не викликали, тим більше, що український чемпіонат сильніший за румунського. Але у кожного тренера своя стратегія. Я не знаю, яка вона у Еді, але я розраховую, що він включить мене у заявку. Мені 26 років, досвід є, скажу, непоганий, як міжнародний, так і вітчизняний. Ну а потрапляння у збірну тільки додало б мені більше впевненості.
"— Українці більш західні. У них краще менталітет, і вони значно серйозніше." – приємно чути.